У статті розкрита пенітенціарна злочинність як соціальне явище, що притаманне місцям несвободи в Україні. По-перше, автор виділив злочин у місцях несвободи за типологією обʼєкта кримінального правопорушення, вчиненого в місцях несвободи, поділивши його на такі групи: 1) пенітенціарні кримінальні правопорушення; 2) насильницькі кримінальні правопорушення; 3) наркотичні кримінальні правопорушення; 4) кримінальні правопорушення проти власності; 5) службові та корупційні правопорушення. Усі вони разом характеризують пенітенціарну злочинність. По-друге, запропоновано таке авторське визначення пенітенціарної злочинності як соціального явища, яке притаманне місцям несвободи в Україні – це певна група кримінальних правопорушень, вчинених спеціальним субʼєктом під час відбування покарання лише в місцях несвободи, що характеризуються конкретною суспільною небезпекою, спрямованих на підрив авторитету правосуддя та управління пенітенціарними установами. По-третє, наголошено, що передача до Міністерства юстиції Державної кримінальної служби України призвела до недостатнього державного контролю за місцями несвободи, і, як наслідок, пенітенціарна злочинність становить серйозну небезпеку для держави, перешкоджаючи досягненню поставлених цілей. По-четверте, обґрунтовано власну позицію стосовно того, що демонтаж пенітенціарної служби України протягом пʼяти років, який проводив Міністерство юстиції України, на жаль, не стабілізував оперативну обстановку та стан правопорядку в місцях несвободи. Вноситься пропозиція вивести діючу Державну пенітенціарну службу України з підпорядкування Міністерству юстиції України, передбачивши створення самостійного центрального органу виконавчої влади