Автор наголошує, що ми проходимо через проміжок часу, коли великі відомі соціальні напасті – корупція, бідність, безробіття, наркотики та алкоголізм – доповнюються тероризмом, організованою злочинністю, погіршенням міського середовища, а також незначними факторами, такими як зловживання, дискримінація, відсутність контролю, пропаганда насильства через засоби масової інформації. Усі ці фактори, природно, доповнюються окремими факторами для кожної країни або регіону, тим самим посилюючи соціальну вразливість та кримінальні витрати. Групи, які страждають найбільше через високий рівень злочинності, залишаються незмінними: молодь, люди похилого віку, жінки, одинокі особи, люди, які проживають у передмістях. Незважаючи на те, що негайні ризики здаються нагальними, стійке зростання виникає лише тоді, коли наближаються непрямі фактори: бідність, безграмотність, безробіття, відсутність перспективи тощо. Тому запобігання злочинності стає обовʼязковим для цього періоду часу, в якому основними цілями є соціальний порядок та консолідація механізмів, що використовуються для поваги та застосування закону, освіти та солідарності громадськості. Отже, запобігання злочинності як соціальному та асоціальному явищу, яке супроводжує будь-яку форму організації людського існування, на сьогоднішній день є викликом для теоретиків та практиків кримінальних наук у всьому світі. Обмеження певною мірою наслідків цього прояву, характерних для поведінки людини, і зведення їх до певної міри витривалості, завжди представляло головну стурбованість держави, незалежно від її природи. Природно, що профілактика є частиною форм реакції суспільства на злочинність і, безумовно, не є остаточним, але оптимальним засобом відповіді, яке суспільство має дати цьому виду людської поведінки