Сфера захисту персональних даних набуває все більшого значення в умовах, коли обробка відомостей, за якими може бути ідентифікована особа, стала звичним явищем. Для такої обробки характерний високий рівень автоматизованості, що актуалізує питання про те, наскільки ефективною є охорона персональних даних в епоху штучного інтелекту, відповідь на яке залежить серед іншого від розуміння першопричини особливого статусу персональних даних. Мета статті полягала в тому, щоб у світлі ідеї інформаційного самовизначення розглянути наявний стан правового регулювання відносин у сфері захисту персональних даних в Україні та з’ясувати втілені у ньому особливості здійснення контролю фізичною особою над персональною інформацією. Для досягнення цієї мети використано наступні методи дослідження: аналізу та синтезу, логічне-структурного узагальнення, а також формально-правовий. Визначено, що ідея інформаційного самовизначення пов’язана з обґрунтуванням права особи самостійно приймати рішення з приводу того, чи та яким чином буде доступною для обробки інформація про неї. Проаналізовано, що інформаційне самовизначення, узасаднюючи вимогу невтручання у особисте та сімейне життя, близьке за значенням до приватності як ідеї, та є однією з теоретичних моделей для пояснення природи прав щодо персональних даних. Встановлено, що хоча витоки ідеї інформаційного самовизначення сягають 1983 р., вона досі отримує істотне теоретичне підкріплення для вивчення проблематики захисту даних. Обґрунтовано необхідність вдосконалення законодавства України про захист персональних даних в умовах, коли громадяни України опиняються у ситуаціях, в яких здійснення ними контролю над персональною інформацією стає все складнішим. Результати мають значення для правотворчої та правозастосувальної діяльності у сфері захисту персональних даних, а також – подальших наукових досліджень