Дослідження мало на меті розробити комплексну модель реформування українського законодавства щодо цифрових активів. Методологія дослідження ґрунтувалася на застосуванні доктринального аналізу та формально-юридичного методу. Ці методи були використані для вивчення джерел, що включало національне законодавство України, ключові нормативні та стратегічні документи провідних міжнародних юрисдикцій, а також аналітичні звіти міжнародних організацій. Основні результати підтвердили наявність глибокої концептуальної кризи в Україні, спричиненої невідповідністю категорії “цифрової речі” нематеріальній природі цифрових активів. Встановлено, що ця фікція призводить до системних законодавчих суперечностей, нечинності профільного закону та практичної неможливості застосування традиційних речово-правових (віндикаційного, негаторного) та процесуальних (арешт, звернення стягнення, спадкування) механізмів захисту прав, створюючи правовий вакуум та ризики для користувачів, особливо на тлі низької цифрової фінансової грамотності дорослих. Запропоновано трирівневу модель реформування правового регулювання цифрових активів. На доктринальному рівні − передбачено перегляд базових цивілістичних категорій з метою виокремлення цифрових активів як самостійного виду нематеріальних благ, що не підпорядковуються традиційним речово-правовим конструкціям. На матеріально-правовому рівні − запропоновано переосмислення змісту спеціального законодавства шляхом переходу до функціональної класифікації цифрових активів. На процесуальному рівні – запропоновано розроблення спеціальних механізмів для розслідування, арешту, звернення стягнення, передачі та спадкування цифрових активів із урахуванням їх нематеріальної та розподіленої природи. Зроблено висновок, що запропонована комплексна реформа є необхідною умовою для забезпечення правової визначеності, захисту прав, стимулювання інновацій та євроінтеграції України у сфері цифрової економіки. Практичне значення запропонованої моделі полягає у створенні передумов для правової визначеності на ринку цифрових активів, зниженні регуляторних та процесуальних ризиків для учасників, підвищенні захищеності користувачів і кредиторів