Дослідження спрямовано на теоретичне осмислення нормативних викликів, що виникають у зв’язку з появою надрозумного штучного інтелекту (НШІ), здатного до автономного мислення та прийняття рішень поза межами людського епістемічного контролю. У межах міждисциплінарного аналізу розглянуто універсальність концепції прав людини, нормативні межі моральної суб’єктності та можливість надання ШІ правового статусу. У роботі представлено концептуальну типологізацію правових моделей статусу надінтелекту, включно з інструментальною, обмежено-суб’єктною та повноцінною парадигмами, із вказівкою на їх переваги та ризики. Зокрема, інструментальна модель зберігає повний людський контроль, але втрачає нормативну релевантність в умовах автономності систем; модель обмеженої суб’єктності дозволяє делегувати відповідальність у визначених межах, не порушуючи принципу людської верховності; повноцінна модель, що прирівнює НШІ до юридичної особи, ставить під сумнів діючу етичну рамку правосуб’єктності. Основні результати дослідження засвідчили недостатність антропоцентричної правової доктрини для врахування когнітивної множинності агентів, які не володіють тілесною вразливістю, але демонструють високий рівень автономії, рефлексивності та адаптивності. Встановлено, що когнітивна асиметрія між людиною та надрозумним агентом породжує нову форму епістемічної несправедливості, що унеможливлює рівноправну участь у процедурі морального ухвалення рішень. Запропоновано концепт обмеженої правосуб’єктності як нормативний компроміс, який забезпечує юридичну визначеність і розмежування відповідальності між учасниками взаємодії. Результати мають значення для філософії права, регуляторної політики в галузі ШІ та міждержавного нормативного врегулювання. Вони можуть бути використані для формування міжнародних підходів до сертифікації автономних систем, гарантування пояснюваності алгоритмічних рішень і збереження людської нормативної автономії в епоху когнітивної множинності