У даній статті ми спробуємо довести положення про те, що почуття є однією з головних першооснов духовної природи людини, в тому числі ми спробуємо це довести, грунтуючись не тільки на філософії, а і на деяких даних медичних наук, наприклад, клінічної психології та психофізіології. У цій статті ми будемо стверджувати положення про те, що почуття, як й інтелект, є також фундаментальною природою живої душі, а крім того, спробуємо знайти факти в психології та психофізіології, які б аргументували це положення. Справа в тому, що у філософії і, як наслідок, в науці, а слідом і в свідомості людства міцно утвердилася і надалі панувала парадигма людини як homo sapiens, тобто людини розумної, людини раціональної, а міркування, мислення розглядалося як головна умова, гловний предикат людини, фундаментальна риса і вихідне положення для будь-якого дослідження людини. Ми маємо таку ситуацію через раціоналізм всієї європейської філософії, про що мимохідь писав Ніцше в «Народженні трагедії з духу музики», де говорив, що ще на зорі свого існування греки, а за ними і все європейське суспільство обрали з двох протилежних векторів подальшого розвитку саме аполлонівський вектор – ясний, розумний, але і раціональний. На думку Ніцше – це був епічний момент в історії цивілізації Європи. Якби греки тоді обрали протилежний вектор – діонісійське начало, як його називає Ніцше, то наша історія, історія Європи була б зовсім іншою, у нас була б зовсім інша культура, цінності тощо. Діонісійський вектор – це був початок темряви, бенкетів, оргій тощо. Власне, обраний ясний і світлий початок є продуктивним, але тут вже є невеличка проблема, яка була обґрунтована в ході історії. Йдеться про сліпе відсікання всього іншого, звинувачення в тому, що воно заважає розуму мислити. Виглядає так, ніби аполонівське начало настільки звикло боротися з будь-якими нападами діонісійського начала, що все, що відрізнялося б від розуму, тобто від основ аполонівського, воно відсікало. Але навіть на раціональній підставі ми повинні були зрозуміти, що хоча розум відрізняється від почуттів, самі почуття не є чимось таким, що може зашкодити, вони не є нестримними, темним і загрозливими. Почуття є такою ж частиною людини, як і її розум
Проблема першооснови душі. До питання розуму, чуттєвого та раціонального: наукові аргументи
Анотація
Ключові слова
емоції; любов; парадигма; душа; приємне; неприємне
[1] Descartes, R. (1986). Discourse on method. New York: Macmillan; London: Collier Macmillan.
[2] Fidrovska, M. (2019). The concept of love and its fundamental meaning. In Proceedings of the 1st international symposium "Intellectual economics, management and education", 227-229. Vilnius-Ljubljana, Bulgaria: Faber Ltd.
[3] Goleman, D. (2007). Emotional intelligence (10th ed.). New York: Bantam Books.
[4] Konstan, D. (n.d.). Epicurus. Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from https://plato.stanford.edu.
[5] Laertius, D. (1999). Lives of eminent philosophers. Retrieved from https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.0258.
[6] Lampert, R., Burg, M., Brandt, C., Dziura, J., Liu, H., Donovan, T., Soufer, R., & Jamner, L. (n.d.). Impact of emotions on triggering of atrial fibrillation. Retrieved from https://ahajournals.org/doi/10.1161/circ.118.suppl_18.S_640-a.
[7] Nietzsche, F.W. (1995). The birth of tragedy. New York: Dover Publications.
[8] Plato. (1993). The symposium; and, The Phaedrus: Plato’s erotic dialogues. Albany: State University of New York Press.
[9] Ware, K.M. (2009). I love, therefore I am. Retrieved from https://incommunion.org/2009/06/23/i-love-therefore-i-am/.