У статті розглядається судова практика кваліфікації залишення матір’ю новонародженої дитини в небезпеці, що спричинило смерть цієї дитини. Встановлено, що єдиних підходів до визначення наявності у матері пологового стану не існує, оскільки висновки комплексної судової психолого-психіатричної експертизи не завжди дають чітку відповідь на це питання. Аналіз судових вироків за ст. 117, гл. 2, 3 ст. 135 КК України вказує на необов’язковість призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи за цією категорією кримінальних проваджень, що не сприяє доведенню обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та дозволяє виділити склади вказаних кримінальних правопорушень. У разі залишення новонародженої дитини матір’ю в небезпеці, якщо мати не перебувала в стані, обумовленому пологами, що спричинило смерть цієї дитини, суб’єктивна сторона полягає лише в прямому умислі діяння. Психічне ставлення матері до загибелі новонародженої дитини в умовах небезпеки характеризується злочинною неправомірною самовпевненістю або злочинною недбалістю. У разі наявності у матері непрямого умислу на спричинення смерті новонародженої дитини її дії мають кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України. Пропонується закріпити у висновку Великої Палати Верховного Суду України положення, згідно з яким умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини має кваліфікуватися за ст. 117 КК України, якщо воно вчинене за наявності особливого психічного та фізичного стану жінки, що знижує її здатність керувати своїми діями під час пологів або безпосередньо після них