Дана стаття відображає одну з найбільш складних проблем в сучасному кримінальному законодавстві і суспільстві, а саме провокація злочинів. Саме провокації злочинів, організовані співробітниками правоохоронних органів або за їх участю, як найнебезпечніші і неприпустимі в правозастосовчій практиці, потрапили в поле зору нашого дослідження. До теперішнього часу в доктрині кримінального права комплексне дослідження провокаційної діяльності не проводилося. Як і раніше залишається дискусійним саме поняття провокації, немає єдиного розуміння її ознак, не вивчені віктимологічні аспекти протидії провокаційній діяльності, не вирішено питання про ступінь суспільної небезпеки як даної діяльності в цілому, так і її окремих видів. Проблема оцінки провокації злочину ускладнюється тим, що в теорії кримінального права явно недостатньо досліджено питання про сутність дій особи, що провокують вчинення злочину. Визначення природи кримінально-правової норми про провокацію хабара прямо залежить від вирішення питання про співвідношення даного діяння з Інститутом співучасті, зокрема, з підбурюванням до скоєння злочину. Для повноти дослідження автори посилається на законодавство Республіки Казахстан про провокацію злочину, в якому найбільш точно сформульована позиція держави. Зокрема, досліджується ст. 412-1  «Провокація злочину» КК РК. Кримінальний кодекс доповнено ст. 412-1 відповідно до Закону РК від 06.10.20 р. № 365-VI. Актуальним на сьогоднішній день залишається і питання про пом'якшення покарання особі, яка вчинила злочин внаслідок його провокування, а також про провокуючу роль-потерпілого у вчиненні злочину