Індія, Пакистан і Бангладеш були обʼєднані в епоху британського колоніалізму, перш ніж вони розділилися на нові країни в результаті подій після 1947 року. В результаті кілька законів у цих країнах знаходять походження в колоніальні часи. Один із них – це закони проти інакомислення, які були створені колишніми колонізаторами, щоб знищити будь-який голос чи рух, який може загрожувати британській владі. Цікаво, що ці каральні положення, особливо ті, що стосуються заколотів, продовжують застосовуватися в тій же колоніальній формі й духу в усіх трьох країнах навіть сьогодні. Насправді, з впровадженням технологій та розширенням можливостей публічного вираження, ці закони про боротьбу з інакомисленням отримали те, що ми можемо назвати “оновленням” у формі нормативних актів, повʼязаних з інформаційними технологіями. У цій статті зроблено спробу широкого огляду цих подій у світлі судового дискурсу в досліджуваних країнах. Державам, які виникли внаслідок праці деколонізації, ще не вийти з поліцейського насилля своїх колишніх колоніальних господарів. Британці скасували Закон про заколот внаслідок твердження міністра юстиції Клер Уорд, що поклало кінець законам про заколот в Англії. Вона заявила, що правопорушення, повʼязані з заколотами, “є таємними злочинами з минулої епохи, коли свобода вираження поглядів не вважалася правильною, вона є сьогодні каменем демократії”. Держави мають оцінити, чи дійсно нові закони про заборону висловлення своїх думок громадянами мають бути сформульовані таким чином, щоб придушити політичне інакомислення? Або вони повинні стати джерелом довіри серед громадян