Дослідження присвячується оперативній роботі правоохоронних органів в частині застосування негласних працівників для вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності в злочинному середовищі щодо пошуку кримінальної активності раніше невідомих осіб (невідомих співучасників). В хронологічному порядку проведено комплексний аналіз основних положень національного законодавства та основоположних міжнародних актів, які урегульовують застосування негласної роботи правоохоронними органами в Україні. Встановлено, що європейські стандарти, які визначають межі правової поведінки негласних працівників в злочинному середовищі, здебільшого ґрунтуються на положеннях основоположних міжнародних актів щодо захисту прав і свобод людини, прийнятих у період 1948-1980 років; саме ж українське законодавство в досліджуваній сфері почало формуватися у 90-х роках 20 століття, а українське судочинство лише з 2006 року почало активно враховувати європейську судову практику при ухваленні рішень, що стосуються досліджуваної проблематики. Акцентовано, що ефективність правового урегулювання застосування негласної роботи правоохоронними органами залежить від здатності обʼєднувати та спрямовувати позитивні чинники, які супроводжують дії правової норми, і блокувати ті, що перешкоджають. Розрізненість правових актів, які фрагментарно урегульовують правові засади застосування негласної роботи, негативно впливає на ефективність використання отриманих результатів у сфері боротьби із злочинністю, що пропонується вирішувати шляхом уніфікації їх положень з метою однакового застосування негласних методів правоохоронними органами у боротьбі із злочинністю у відповідності до європейських правових стандартів. Дотримання або ж виконання останніх для виключення умов провокації кримінального правопорушення (злочину) чи підбурювання до злочинної діяльності в частині урегулювання правової поведінки негласних працівників в злочинному середовищі є доволі проблематичним в умовах складної кримінальної ситуації, яка сьогодні склалася в Україні, оскільки лише пасивна поведінка негласних працівників не тільки не сприяє виявленню кримінальної активності і фіксації злочинних намірів співучасників, а, навпаки, здебільшого викриває їх перед злочинним світом, чим ставить під загрозу життя та здоровʼя не лише негласних працівників, але й їхніх близьких. Для підвищення ефективності боротьби із злочинністю в Україні обґрунтовується необхідність урегулювання на законодавчому рівні загальних засад допустимої правової поведінки негласних працівників в частині розширення меж їх повноважень із використанням активних форм викриття кримінальної активності осіб в злочинному середовищі