Метою дослідження є зʼясування визначальних тенденцій антикореляціонізму та його наративних стратегій як фундаментальної підстави спекулятивного реалізму, а також розгляд однієї з його версій – обʼєктно-орієнтованої онтології у співвідношенні з концепцією наративної онтології та поняттям перформативу як антропологічного маркера дискурсу під кутом зору осмислення проблематики філософської антропології. Автори виходять з парадоксального характеру настанови антикореляціонізму, яка обгрунтовує нереляційну метафізику, водночас постулюючи побудову наративної онтології реальності, яка має ознаки перформативу. Вперше співставлено антропологічний зміст визначальних тенденцій антикореляціонізму та його наративних стратегій як фундаментальної підстави спекулятивного реалізму та обʼєктно-орієнтованої онтології з концепцією наративної онтології та поняттям перформативу як антропологічного маркера дискурсу. Зʼясовано, що дискурсивна критика кореляціонізму внутрішньо суперечлива, оскільки апелює до мислення і свідомості субʼєкта та твореного ним наративу як картини світу. Перформатив наразі функціонує як модель мовного та мовленнєвого смислоутворення які онтологізують реальність людських свідомості, досвіду та мислення. У результаті розгляду виявленого питання можна сформулювати наступні висновки: 1. Кластер антикореляціонізму для сучасної філософії спекулятивного реалізму відіграє роль монолітного орієнтиру та теоретико-ідеологічної основи. Неоднорідна й аморфна група мислителів через настанову антикореляціонізму виходить за межі власне онтології та епістемології до ідеологічного та соціокультурного узагальнення, що істотно впливають на проблемне поле та горизонти сенсу сучасної філософії. 2. Настанова антикореляціонізму виступає як репрезентація неантропоцентричної тенденції в сучасному філософствуванні і пояснюється як специфічний спосіб мислення, що стикається з базовою моделлю раціональності посткласичної науки. 3. Орієнтир антикореляціонізму є формалізованим і перебуває в процесі перекладу, ґрунтується на дискурсивних мовних практиках і створенні нового онтологізованого наративу, що має наявні ознаки перформативності. Перформатив тепер функціонує як модель формування мовного та мовленнєвого значення, що онтологізує реальність людської свідомості, досвіду та мислення. Таким чином, настанови антикореляціонізму, репрезентовані в текстах кластера, функціонують у дискурсі як перформативна програма наративізації, побудови нової картини світу. Парадоксальність цього явища полягає в тому, що адресатом в семіотичному трикутнику є свідомість людини, а його формальним виразом – субʼєкт