Мета дослідження – розкрити історичні причини виникнення та поширення смертної кари, а також ставлення українців до цього виду покарання. Особливу увагу приділено ставленню сучасних традиційних ідеологічних течій до смертної кари в Україні. Методологія дослідження базується на принципах історизму, наступності та обʼєктивності. Міждисциплінарний характер дослідження зумовив використання цілого ряду загальнонаукових, філософських та спеціально-історичних методів, серед яких виділяємо: історичний метод, порівняльний метод, аналіз документів та ін. Наукова новизна дослідження полягає в суспільних викликах, які стоять перед Україною, виходячи з яких ми обговорюємо необхідність відновлення смертної кари. Історична ретроспектива та еволюція утвердження смертної кари від найдавніших часів до наших днів показали, що смертна кара не є традиційною. Як правило, її встановлення на території України повʼязане з наявністю території нашої країни в складі інших держав у певний історичний період, а також субʼєктивними та обʼєктивними умовами розвитку національно-визвольних рухів на початку та в середині двадцятого століття. Хоча смертна кара не є притаманним українцям покаранням, вона має значний вплив на свідомість суспільства, а також на процеси державотворення. Формальнодекларативний характер цього виду покарань у Давньоруській державі змінився активним застосуванням у польсько-литовський період. Це, в свою чергу, вплинуло на прийняття серед козаків смертної кари за воєнні злочини. Найнеоднозначнішим періодом в історії України та застосування смертної кари є ХХ століття, коли проголошена ІІІ Універсалом Центральної Ради амністія та відмова від розстрілів змінилася на застосування смертної кари за воєнні злочини часів Гетьманщини. Для радянського тоталітаризму смертна кара була не стільки методом покарання, скільки інструментом утвердження влади. За умов незалежності Україна пройшла шлях від країни з одним із найвищих показників смертної кари до її скасування. На нашу думку, суперечки в суспільстві та політиці свідчать про погану правову культуру та історичну памʼять, які насправді потребують виправлення, наприклад, шляхом наукових досліджень. Якщо спробувати визначити роль смертної кари в історичній ретроспективі, то вона була не лише чинником реалізації конкретного правового чи ідеологічного світогляду, а й мірилом поширення демократичних та гуманістичних ідеалів та цінностей. Ставлення до смертної кари є мірилом “зрілості суспільства”. Як обʼєкт репресивної політики радянської влади, українці мають стати головними противниками смертної кари як покарання за злочин у ХХІ столітті, оскільки Україна завжди прагнула до європейських стандартів гуманності та поводження із засудженими