Метою статті є розкриття деяких аспектів поняття гідних умов життя, які були формалізовані в міжнародних і національних правових актах. Новизна статті полягає в обґрунтуванні, які умови життя людини слід вважати гідними з урахуванням соціальної спрямованості економіки держави, а також що є показником гідних умов життя людини в аспекті головного обовʼязку держави затверджувати та забезпечувати права і свободи людини. Зʼясовано неодмінні атрибути гідних умов життя та їх уніфікацію у формі глобальних індексів рівня життя і якості життя; розглянуто систему критеріїв (показників) гідних умов життя в контексті трьох поколінь прав людини (матеріальні та нематеріальні блага). Гідні умови життя – це інтегроване поняття, яке охоплює багато різнорідних і таких, які не піддаються кількісній оцінці факторів. Дійсний зміст поняття “гідні умови життя”, яке походить від наявних у суспільній та індивідуальній свідомості уявлень про людську гідність, соціальну справедливість, свободу та рівність треба розуміти як гарантоване і захищене державою природне та невідчужуване право людини користуватися достатньою кількістю матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для забезпечення можливості комплексної реалізації її біологічних, соціальних і духовних потреб. Критерії гідних умов життя людини на рівні Конституції детерміновані зобовʼязаннями держави перед людиною. Неодмінними атрибутами гідних умов життя є уніфіковані глобальні індекси рівня життя і якості життя. Систему критеріїв (показників) гідних умов життя доцільно розглядати в контексті трьох поколінь прав людини (матеріальні та нематеріальні блага). Обовʼязок держави – забезпечити невідчужувані права людини, які є складовою частиною дійсного змісту принципу верховенства права. Відбувається поступова формалізація поняття гідних умов життя в міжнародних і національних правових актах. Принцип верховенства права і права людини визнаються двома аспектами одного і того ж принципу – свободи жити в гідних людини умовах. Визначення кола невідчужуваних прав людини на підставі Конституції України є проблематичним, оскільки в ній невідчужувані права людини закріплені поряд із соціальними, економічними і культурними, що не належать до категорії невідчужуваних, а можуть бути визнані такими тільки в перспективі