Вигнання царя Тарквінія Гордого пройшло напрочуд швидко та безболісно. Хоча цар був верховним жрецем, інші жреці не намагалися оскаржувати його вигнання, лише наполягавши на необхідності збереження його життя. Армійські командири не вважали за зраду перехід на бік повсталого Міста. Сенатори, чия місія як старійшин полягала у підтримці традицій і укладу життя громади, не лише не перешкоджали революції, але й фактично її очолили. Все це свідчить про те, що хоча вигнання царя і було безпрецедентним випадком в історії раннього Риму, воно не руйнувало саму модель світобудови. Республіка так відносно легко встановилася у Римі саме тому, що ідея спільної справи, під якою розумілася колективна зацікавленість у процвітанні цього нового світу, була закладена тут із самого початку. Обрані (з найдостойніших) царі повинні були ефективно керувати «римським бізнесом», і доки вони з цим справлялися, доки вони забезпечували паритет інтересів різних груп суспільства, його стабільний територіальний ріст та мали підтримку богів, проблем не виникало. Коли ж в ефективності царської влади виникли сумніви, її просто замінили іншою формою правління, але сам принцип громади (і ідея спільної справи, що була покладена в його основу) залишився недоторканним. Тарквіній Гордий порушив негласний «суспільний договір», за що і був відсторонений. Але це відсторонення не призвело до скасування самого договору (укладеного між людьми і богами), а лише — до його модифікації. Позбавлення від царської влади, яке знаменувало собою розрив з останніми елементами традиційного світу, поставило на порядок денний питання про необхідність розробки моделі, яка могла б легітимізувати ідеал спільної справи. Ця модель відома як «Римська республіка». За характером політичних форм вона протиставляється царській моделі, але в світоглядному плані вона виступає логічним розвитком римської ідеї, яка ніколи не була повʼязана ні з уявленням про божественне походження влади, ні з концепцією абсолютної (та спадкової) монархії. Наступність між царським і республіканськими періодами римської історії виражалася в єдності вихідних патернів, що визначають характер римської ідеї. Римське суспільство сформувалося не «під царя» і навіть не «під богів». Царі і боги служили засобами цементування громади, надання їй сакрального характеру; саме останній, що виражав уявлення про «загальне священство» як колективне сакральне начало, був покладений і в основу політичної доктрини. Питання про конкретні форми управління (чи буде на чолі громади стояти обраний довічно цар, чи магістрати, які обираються на обмежений час) виявляється другорядним. Ідея колективної зацікавленості в успіху спільної справи була властива римському проекту з самого початку, просто нова модель дозволяла йому (проекту) реалізовуватися більш ефективно, сприяючи як приходу до влади найбільш здібних членів громади, так і забезпеченню контролю народу над діяльністю уряду
Від монархії до республіки: влада короля і державні справи в Стародавньому Римі
Анотація
Ключові слова
Ромул, Тарквіній Гордий, республіка, монархія, римська громада, цар, Стародавній Рим
- Beard, M. (2015). SPQR: A History of Ancient Rome. New York: Liveright. Kindle Edition.
- Bradley, G. (2020). Early Rome to 290 BC: The Beginnings of the City and the Rise of the Republic. Edinburgh: Edinburgh University Press.
- Carandini, A. (2011). Rome: Day One (S. Sartarelli, Trans.). Princeton: Princeton University Press.
- Cornell, T. J. (1995). The Beginnings of Rome: Italy and Rome from the Bronze Age to the Punic Wars (c. 1000—264 BC). London: Routledge.
- Dionysius of Halicarnassus. (1960). Roman Antiquities (E. Cary, Trans. Vol. I: Books 1–2). Cambridge, MA: Harvard University Press.
- Forsythe, G.A. (2005). Critical History of Early Rome: From Prehistory to the First Punic War. University of California Press.
- Gibbon, E. (2008). The decline and fall of the Roman Empire (Vol. 5). TERRA – Book Club. [in Russian].
- Halapsis, A.V. (2014). Iovem Imperium, or Sacred Aspects of Roman «Globalization». Scientific cognition: methodology and technology, 33(2), 173–178.
- Kofanov, L.L. (2001). The nature of the royal power in Rome VIII–VI centuries. BC. Antiquity and medieval studies, 3. 14–24. [in Russian].
- Koptev, A.V. (2009) The Story of the Virtuous Lucretia: Between Literature, Law and Ritual. Antique world and archeology, 13, 176–202. [in Russian].
- Livy. (1967). History of Rome (B. O. Foster, Trans. Vol. I: Books 1–2). Cambridge, MA: Harvard University Press.
- Momigliano, A. (1990). The Classical Foundations of Modern Historiography. Berkeley: University of California Press.
- Montesquieu, Sh.L. (2002). Persian letters. Reflections on the causes of the greatness and fall of the Romans. KANON–press–Ts. [in Russian].
- Mommsen, T. (1997). History of Rome. (Vol, 1). Rostov–na–Donu: Fenix. [in Russian].
- Plutarch. (1967). Lives (B. Perrin, Trans. Vol. I). Cambridge, MA: Harvard University Press.
- Rodríguez–Mayorgas, A. (2010). Romulus, Aeneas and the Cultural Memory of the Roman Republic. Athenaeum, 98(1), 89–109.
- Smorchkov, A.M. (2012). Religion and Power in the Roman Republic: Magistrates, Priests, Temples. RGGU. [in Russian].
- Wetzler, P. (1998). Hirohito and War: Imperial Tradition and Military Decision Making in Prewar Japan. University of Hawaii Press.
- Wiseman, T. P. (1995). Remus: A Roman Myth. Cambridge: Cambridge University Press.
Halapsis, A., & Halapsis, A.
(2021).
From monarchy to republic: Kingʼs power and public affair in ancient Rome.
Philosophy, Economics and Law Review,
1(1),
5-17.
https://doi.org/10.63341/2786-491X-2021-18-24