Євроінтеграційний політичний курс України зобовʼязує представників її влади враховувати міжнародний досвід у сфері поширення легалізації евтаназії і готуватися до практичного вирішення цього питання. При цьому, складність даного питання проявляється в тому, що на сьогоднішній день відсутній єдиний підхід до розуміння як українськими, так і зарубіжними вченими, а також громадськістю термінології, що вживається в межах зазначеної теми. У свою чергу, це призводить до неадекватного відображення дійсності, повʼязаної з питаннями евтаназії і, як наслідок, обумовлює певний страх суспільства перед нею. Отже, метою даної статті є короткий огляд напрацювань загального філософського і медико-юридичного понятійного апарату для проведення подальших теоретичних досліджень, а також здійснення відповідної правотворчої і просвітницької діяльності. Для досягнення поставленої мети було проведено соціологічне опитування серед лікарів – слухачів Національного університету охорони здоровʼя імені П. Л. Шупика, що сформувало емпіричну базу дослідження у зазначеній сфері. Науково-теоретичним підґрунтям стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі медицини, кримінального права, медичного права, психології, соціології, філософії тощо